MA in Publishing
MA in Publishing
Я скажу, що поет – це троянда.
Почую у відповідь –
світ ще не бачив такого трюїзму.
Але квітки зберуть навесні,
щоб чавити в котлах
та парфуми робити елітні.
І найкращі з найкращих поезій,
фільтровані часом,
збережуть для майбутнього сяйво довічних висот.
Тому квітни, трояндо Таїфу,
дивись тридцятьма пелюстками з гори крізь проміння!
Я скажу, що поет – це зізіфус колючий, росте у Дурбані.
Спитають – про що ти?
Дві колючки у нього на кожному пагоні:
та, що назад вигинається, ніби чіпляє минуле,
і та, що пряма та говорить: крокуй уперед, не вагайся.
Тож, зелений зізіфусе,
убережи від безжального шторму
та блискавок хижих!
Прошепочу: поет – це дерево Еякам
зі священного гаю біля Кожикоде.
Дерево-одинак з насінням,
що угору летить на слабких крильцятах,
в монастир заповітних бажань.
У прочан однакові бажання.
Отже, квітни собі в святогаю,
молитво поезій,
не щезни ніколи!
Чи меншим стає життя?
Чи менше стає листви?
Чи бракне нам слів, щоб смерть зупиняти люту?
Але Лорка не все написав про достиглі гранати Гранади,
але сонце виблискує снігом над дібровами Слемані,
та хвилі б’ються о береги Нанкіну.
Світ все швидше зсувається з глузду,
а я про кущі та дерева говорю.
Якщо щезнуть зненацька оці верховіття, суцвіття, віти,
якщо раптом загинуть оці палітурки, абетки, рими,
звідки візьмемо кисень, щоб дихати вільно?
Звідки?
Ти впізнай моє місто
за відбитком листяної пластини
на чистому аркуші
у випадковому Reels…